Таки віддали це болото із звичайною назвою Гнилуське. А так воно назване тому, що близько розташоване до села Гнилуші Козелецького району. Це село тепер уже називається Лебедівкою, а родовище так і залишилось із старою назвою. Знаходиться воно на землях Максимської сільської ради Козелецького району і Смолинської сільської ради Чернігівського району. Щороку складається план розробки цього масиву. У протоколі розгляду плану розробки, який засвідчує присутність представників центрального територіального управління Держнагляду і охорони праці, підприємства «Чернігівторф», самого заводу, передбачається відповідний видобуток фрезерного торфу для виробництва брикетів, заходи по створенню безпечних умов для виконання робіт, посилення заходів по охороні природи і поліпшення використання природних ресурсів.
Які ж вони ці ресурси? У солідному фоліанті «Торф’яний фонд Української PCP» станом розвіданості на 1 січня 1959 року, який підготовлений Науково-дослідним інститутом місцевої і паливної промисловості, хочу відшукати дані про це Гнилуське родовище, так би мовити, підійти до нього із першоджерел, із того часу, коли воно дало про себе знати в повному обсязі. Знаходимо його у розділі по тодішньому Михайло-Коцюбинському району на сторінці 812. Розташоване родовище в обрамленні Михайло-Коцюбинського, станції Жидиничі, села Жевідь, ріки Десни, подається загальна площа (675 га) і площа промислових покладів (472 га), глибина залягань торфу від 2 до 4 метрів і його запас, який обраховувався у 1576 тисяч тонн, тип і характеристика з його низинною осоко-чагарниковою ковдрою, зольність (17,8) і вологість (87,1). А маршрутні дослідження, вказується у цій книзі-довіднику, зроблені в 1931 році в тодішньому Остерському районі.
До речі, основна частина торфу України (біля 70 процентів) облікована лише за даними маршрутних відбіркових розвідок, інших часткових розслідувань, що свідчить про невеликий рівень розвідки всіх ресурсів торфу України. І матеріали цих розвідок, бачимо на прикладі і Гнилуського родовища, були неповні, застарілі. Але вносились і корективи. Зокрема, Гнилуське родовище вивів на пряму лінію освоєння, на нове його вивчення збудований тут Смолинський завод. І переглядаючи щорічні характеристики цього родовища, яке належить заводу, видно, в якій мірі іде його ближня і дальня розвідка і використання.
Це родовище знаходиться у Східно-Поліському районі Поліської торф’яної області. Згадана Поліська область охоплює частину Волині, Київщини, Житомирщини, Чернігівщини. А згаданий Східно-Поліський район розташований в межах Дніпровсько-Донецької западини в басейні нижніх відрізків правих приток Дніпра (Тетерів із Здвижем, Ірпінь) і в основному Десни на Лівобережжі.
Він охоплює поліські райони Київської, Сумської і Чернігівської областей.
З історичного аспекту додамо, що територія цього району майже повністю розташована в межах розповзання льодовикових відкладів. Отже, його можна умовно назвати постльодовиковим районом. А з суто наукових вивчень і досліджень місцевість має характер морено-зандрової рівнини з флювіоглянцевим покровом. А корінними породами є аж третинні утворення. Над усім різноманітним покровом тут на виробничій дільниці виділяються драговинні острови, покриті лісом, які поволі мандрують в той чи інший бік, приводячи в оману достоту конкретних, метафізичних геодезистів. Тут виключна низина, яка таїть в собі родовища долинного типу, а також староруслові.
Додамо, що, окрім Поліської, Україна іще розмежована на Малополіську (охоплює Львівську, частину Рівненської, Тернопільської, Хмельницької областей), Лісостепову, Карпатську, Степову торф’яні області.