Схід та Південь України охоплений кривавою війною, а в тилу на відносно мирних територіях Уряд продає рештки активів, що належать українському народові. Цю ганебну місію поклали на Фонд державного майна, який, так і не ставши ефективним управлінцем об’єктами державної власності, поступово перетворився у торговця державою, котрий не гребує навіть найсвятішими для кожного українця речами. Так, наприклад, напередодні нового року ФДМУ продав у Ніжині…церкву. І якщо, на думку атеїстів прагматиків, діяльність церкви не несе економічної вигоди для держави, то чергову спробу продати економічно активний та стратегічно важливий Смолинський торфозавод, на підприємстві розцінюють як диверсію та намагання знищити важливу частину енергетичного сектору в прикордонному регіоні. Навіщо продавати курку, яка несе «золоті» яйця і взагалі навіщо продавати знецінені війною державні активи – ми шукали відповіді безпосередньо на торфозаводі, який у Фонді держмайна подають як збитковий.

 Війна за невичерпні поклади

Дирекція Смолинського торфозаводу отримала чергового листа від Регіонального відділення Фонду державного майна по Київській, Чернігівській та Черкаській областях з вимогами підготувати документи для подальшої приватизації цілісного майнового комплексу державного підприємства «Чернігівторф».

У своїх вимогах торговці народними активами опираються на наказ того ж таки Регіонального відділення від 24 червня 2021 року, а також на те, що підприємство внесено до переліку з приватизації. 

Голова профспілки ДП «Чернігівторф» Андрій Страхов переконує, що торфозавод «замовили» і навіть стверджує, що йому вже відомі прізвища дослівно «бандитів», які хочуть купити підприємство. І це точно не іноземці, здатні на інвестиції!

«Скажімо так: «Ірванцівський торфозавод» і майно «Чернігівторфу» цих людей не цікавлять, їх цікавлять наші поля і поклади торфу, які є на них. У нас запасів за умов інтенсивного видобутку – на 100 років – за них і війна!», – говорить профспілковий лідер.

Завод проектували як 30-тисячник, нині ж він працює лише на одну третину від планової потужності.

«Завод повинен випускати близько 30 тисяч тонн торфобрикету, а випускаємо всього близько 10 тисяч тонн», – каже начальник брикетного цеху Микола Мойсеєнко.

Відтоді як у далекому 1989 році Микола Миколайович прийняв цех, він тут – незмінний керівник.

«Обладнання у нас радянське, зношене, а заміни немає, – бідкається виробничник. – Завод треба було давно оновити, але від держави допомоги  – жодної. Була в нас думка піти до Гончарівської громади, до того голова обіцяє інвестувати в оновлення, але хтось гальмує цей процес на горі».

«Неправильно, коли якісь чиновники вирішують нашу долю»

На Смолинському торфозаводі готуються до нового сезону з заготівлі фрезерного торфу. Для цього вже підготували 70% техніки. Кажуть, таких темпів тут давно не було. Все добре, от тільки тривога не полишає серця працівників за майбутню долю підприємства. Перед вихідними виробничий цех зупинили для планової профілактики. Через застаріле обладнання профілактика є вимушеною щомісячною процедурою. Разом із тим, завдяки їй завод працює стабільно і без перебоїв. На території зустрічаємо працівниць підприємства, які саме розчищають підходи до транспортної лінії. Серед них апаратниця Людмила Кохановська, на неї покладено обов’язок слідкувати за роботою пресу.

«Що там за люди в уряді сидять і нащо нас продавати ми не розуміємо, – каже жінка. – Якщо держава не хоче допомагати, то нехай віддасть нас в область чи в громаду, де ми потрібні й де розуміють важливість підприємства. Бо тільки тут ми бачимо перспективи. А коли якісь чиновники вирішують нашу долю, не запитуючи в нас, то це неправильно».

 За 2022 рік завод виплатив 3 мільйони одних лише податків

Про те, що продаж «живого» працюючого та перспективного підприємства є щонайменше неправильним кроком говорять і цифри.

У бухгалтерії торфозаводу надають фінансові показники за 2022 рік. Так, згідно з підсумками минулого року, підприємство сплатило до бюджетів різних рівнів близько 3 мільйонів гривень одних лишень податків. Навіщо продавати завод, який, без сумніву, є стратегічним для області, тут не розуміють.

«Завод не має жодної заборгованості ні по податках, ні по зарплаті, ні по енергоносіях. Люди отримують зарплату вчасно і регулярно, – каже голова профспілки «Чернігівторфу» Андрій Страхов. – Але почали вилазити якісь борги 2013-2014 років. При чому смішні цифри у 20 тисяч гривень переросли у захмарні пані та штрафи в півтора мільйони гривень, – обурюється шахтар. Це не що інше як цілеспрямоване знищення економно активних підприємств».

До тиску з боку податкової доєдналися і правоохоронці. Так, прокурори відкрили кримінальну справу за статтею службова недбалість.

«Коли у заводу закінчилась ліцензія, то був певний час, коли треба було її продовжити. За цей період ми працювали по дозволу обласної ради, працювали законно, а нам зараз прокуратура закидає, що треба було зупинити роботу підприємства і чекати на продовження ліценції. Нам її продовжили, вся діяльність здійснювалась законно, але є замовлення згори і прокурори стараються його виконати в будь-що», – говорить Андрій Страхов.

Продати і знищити

Багатомільйонні штрафи десятирічної давності, висмоктані з пальця кримінальні провадження, листи Фонду держмайна, на думку торфовидобувників, є спланованою атакою на галузь.

«Листи ФДМУ нам присилає не зі столиці, а їх надсилає наш місцевий негідник – той, що церкви продає і що готовий продати все», – не стримується Андрій Страхов.

Від приватизації заводчани не очікують нічого хорошого.

«Все, що продають і приватизовують йде на метал, – каже начальник брикетного цеху Микола Мойсієнко. – Виріжуть і наш завод, тут буде пустир».

Забрати під своє крило та інвестувати багатомільйонні кошти в оновлення виробництва готові як Гончарівська громада, так і Чернігівська обласна рада. А от у Фонді держмайна не бачать можливості, чи правильніше сказати, не бажають відмовлятись від продажу держпідприємства. Про те, що це не зовсім позиція не Уряду, а зацікавлених осіб в Чернігові говорить і приклад ДП «Волиньторф», яке зняли з приватизації і готують до передачі в область.

Що ж? Будемо сподіватися, що в державних мужів Чернігівщини вистачить сил і бажання боротися за стратегічне підприємство. Інакше рентабельний торфозавод може стати наглядним пам’ятником корупції, зради та бездарності, а про перспективи торфогалузі в регіоні, багатому на поклади торфу, доведеться надовго забути.

Газета «Чернігівщина: новини і оголошення», №5(917) 2 лютого 2023 року