До дня шахтаря
Нелегкі умови праці, стрес і постійні фізичні навантаження – частина того, з чим щодня доводиться стикатися шахтарям. І хоча на Чернігівщині вугільних копанок та шахт немає, тут видобувають не менш цінне альтернативне паливо – торф! Роль людей, котрі щодня вдихають в легені чорну пилюку, важко переоцінити, а от їхній героїчний труд оцінюють достойно. З нагоди дня шахтаря трьох працівників «Смолинського торфобрикетного заводу» високо відзначили на державному рівні.
![](http://smolyntorf.com/wp-content/uploads/2017/09/tytan-Mykola-Mojseyenko-e1505375241124-683x1024.jpg)
Люди, які щодня роблять подвиг, проявляють сміливість, докладають титанічних зусиль і перемагають труднощі – це, безумовно, шахтарі!
Начальник цеху «Смолинського торфобрикетного заводу» філії ДП «Чернігівторф» Микола Мойсеєнко присвятив торф’яній галузі все своє життя. Він прийшов на завод одразу з-за шкільної парти, далекого 1983 року.
«Починав працювати у Мньові на торфобрикетному заводі слюсарем, потім пішов вчитися до технікуму. Опісля була армія, а вже з 1989 року працюю і живу туту, у Смолині, – коротко розповідає про свій трудовий шлях Микола Миколайович. – На заводі почав працювати механіком брикетного цеху, трохи згодом і по нині – начальником цеху».
Труд на заводі не з легких – потрібно пильно слідкувати за тим аби брикетна лінія працювала справно. Можна тільки уявити скільки клопотів завдає працівникам обладнання, якому у вересні місяці буде повних 30 років. Та навіть на такому обладнанні заводчани видають на гора все нові і нові рекорди.
«Наразі в нас працює всього один прес. Цьогорічний рекорд – 125 тонн брикету за добу, – хвалиться начальник цеху. – У часи, коли працювало два преси, ми видавали на гора 209 тонн брикету щодоби. Обладнання, хоча і застаріле, але щороку ми його перебираємо і доводимо до ладу».
Керівництво заводу високо цінує працю одного з корифеїв підприємства Миколи Мойсеєнка. Його неодноразово нагороджували подяками та грамотами. А цього року шахтар отримав з рук міністра енергетики та вугільної промисловості нагрудний знак «Шахтарська слава» ІІ-го ступеня. У Миколи Миколайовича це вже друга «Шахтарська слава», попередня була ІІІ-го ступеня.
«З такими темпами і до повного кавалера недовго», – жартує 51-річний шахтар.
Попри любов до рідного заводу, якому чоловік присвятив усе своє життя, він мріє про спокійну пенсію. Бо ж надзвичайно любить полювання та риболовлю, а найбільше – рідну онучку, якій він прагне дати якнайбільше справжньої дідівської любові.
Особисту подяку за сумлінну працю та грамоту з рук профільного міністра отримав ще один корифей шахтарського руху Чернігівщини, начальник дільниці з видобутку торфу Смолинського торфобрикетного заводу Дмитро Ступницький.
Дмитро Федорович 59-рінчий працюючий пенсіонер. Завод не полишав навіть у найважчі його часи, не залишив і коли пішов на заслужену пенсію.
«Підприємство – це все моє життя, – зізнається він. – Я тут з початку його народження – прийшов на завод у 1987 році, коли він ще був у стадії будівництва».
Працю цього чоловіка не можна назвати легкою.
«Важко, – зітхає Дмитро Федорович. – Ми працюємо в полі, постійно на свіжому повітрі, практично без вихідних – треба встигнути зібрати та висушити торф для його подальшого використання».
А доставляє фрезерний торф (тобто торф, придатний для виробництва брикетів) до виробничого цеху заводська залізниця. Головний тут 31-річний Олександр Масюк. Він і машиніст, і начальник транспортної дільниці.
«Незамінна людина, – відгукується про свого молодого підлеглого директор заводу Валентина Огієнко. – Олександр Сергійович робить роботу за трьох. Навчився навіть вагони самостійно ставити на рейки».
«Головне – вчасно подати до цеху сировину», – скромно відповідає шахтар, який доглядає за станом техніки та залізниці.
![](http://smolyntorf.com/wp-content/uploads/2017/09/Valentyna-Ogiyenko-vitaye-dostojnykiv-1024x683.jpg)
Працю Олександра Масюка також достойно оцінили наші державники. Представники державного концерн «Укрторф» вручили начальнику транспортної дільниці Смолинського торфобрикетного заводу грамоту.
«За високий професіоналізм і вагомий особистий внесок у розвиток торфовидобувної галузі та з нагоди дня шахтаря», – сказано в ній.
А от місцеві чиновнички потішили заводчан звичними для них «сюрпризами». Представники державної виконавчої служби заблокували розрахунковий рахунок заводу за борги сторічної давнини, та ще і зроблені не заводчанами. А заступник голови Чернігівської ОДА Леонід Сахневич, який нещодавно став відомий всій країні тим, що заснув на селекторній Урядовій нараді, написав відмову у наданні шахтарям в постійне користування 275 гектарів нових перспективних полів. Послався чиновник на те, що у смолинців відсутній спеціальний дозвіл на розробку родовищ від профільного міністерства, хоча заводчани останні роки працюють за дозволами Чернігівської облради.
Нажаль, компрадорські чинуші і ставленики олігархів слабко усвідомлюють важливість торфовидобувної галузі й замість підтримки місцевих виробників віддають перевагу закупівлі вугілля за кордоном в Російській Федерації, США та ПАР.
Віталій НАЗАРЕНКО
Фото Миколи Тищенка