До дня шахтаря

Нелегкі умови праці, стрес і постійні фізичні навантаження – частина того, з чим щодня доводиться стикатися шахтарям. І хоча на Чернігівщині вугільних копанок та шахт немає, тут видобувають не менш цінне альтернативне паливо – торф! Роль людей, котрі щодня вдихають в легені чорну пилюку, важко переоцінити, а от їхній героїчний труд оцінюють достойно. З нагоди дня шахтаря трьох працівників «Смолинського торфобрикетного заводу» високо відзначили на державному рівні.

Люди, які щодня роблять подвиг, проявляють сміливість, докладають титанічних зусиль і перемагають труднощі – це, безумовно, шахтарі!
Начальник цеху «Смолинського торфобрикетного заводу» філії ДП «Чернігівторф» Микола Мойсеєнко присвятив торф’яній галузі все своє життя. Він прийшов на завод одразу з-за шкільної парти, далекого 1983 року.

«Починав працювати у Мньові на торфобрикетному заводі слюсарем, потім пішов вчитися до технікуму. Опісля була армія, а вже з 1989 року працюю і живу туту, у Смолині, – коротко розповідає про свій трудовий шлях Микола Миколайович. – На заводі почав працювати механіком брикетного цеху, трохи згодом і по нині – начальником цеху».

Труд на заводі не з легких – потрібно пильно слідкувати за тим аби брикетна лінія працювала справно. Можна тільки уявити скільки клопотів завдає працівникам обладнання, якому у вересні місяці буде повних 30 років. Та навіть на такому обладнанні заводчани видають на гора все нові і нові рекорди.

«Наразі в нас працює всього один прес. Цьогорічний рекорд – 125 тонн брикету за добу, – хвалиться начальник цеху. – У часи, коли працювало два преси, ми видавали на гора 209 тонн брикету щодоби. Обладнання, хоча і застаріле, але щороку ми його перебираємо і доводимо до ладу».

Керівництво заводу високо цінує працю одного з корифеїв підприємства Миколи Мойсеєнка. Його неодноразово нагороджували подяками та грамотами. А цього року шахтар отримав з рук міністра енергетики та вугільної промисловості нагрудний знак «Шахтарська слава» ІІ-го ступеня. У Миколи Миколайовича це вже друга «Шахтарська слава», попередня була ІІІ-го ступеня.
«З такими темпами і до повного кавалера недовго», – жартує 51-річний шахтар.

Попри любов до рідного заводу, якому чоловік присвятив усе своє життя, він мріє про спокійну пенсію. Бо ж надзвичайно любить полювання та риболовлю, а найбільше – рідну онучку, якій він прагне дати якнайбільше справжньої дідівської любові.

Особисту подяку за сумлінну працю та грамоту з рук профільного міністра отримав ще один корифей шахтарського руху Чернігівщини, начальник дільниці з видобутку торфу Смолинського торфобрикетного заводу Дмитро Ступницький.

Дмитро Федорович 59-рінчий працюючий пенсіонер. Завод не полишав навіть у найважчі його часи, не залишив і коли пішов на заслужену пенсію.
«Підприємство – це все моє життя, – зізнається він. – Я тут з початку його народження – прийшов на завод у 1987 році, коли він ще був у стадії будівництва».
Працю цього чоловіка не можна назвати легкою.

«Важко, – зітхає Дмитро Федорович. – Ми працюємо в полі, постійно на свіжому повітрі, практично без вихідних – треба встигнути зібрати та висушити торф для його подальшого використання».
А доставляє фрезерний торф (тобто торф, придатний для виробництва брикетів) до виробничого цеху заводська залізниця. Головний тут 31-річний Олександр Масюк. Він і машиніст, і начальник транспортної дільниці.

«Незамінна людина, – відгукується про свого молодого підлеглого директор заводу Валентина Огієнко. – Олександр Сергійович робить роботу за трьох. Навчився навіть вагони самостійно ставити на рейки».

«Головне – вчасно подати до цеху сировину», – скромно відповідає шахтар, який доглядає за станом техніки та залізниці.

Працю Олександра Масюка також достойно оцінили наші державники. Представники державного концерн «Укрторф» вручили начальнику транспортної дільниці Смолинського торфобрикетного заводу грамоту.
«За високий професіоналізм і вагомий особистий внесок у розвиток торфовидобувної галузі та з нагоди дня шахтаря», – сказано в ній.

А от місцеві чиновнички потішили заводчан звичними для них «сюрпризами». Представники державної виконавчої служби заблокували розрахунковий рахунок заводу за борги сторічної давнини, та ще і зроблені не заводчанами. А заступник голови Чернігівської ОДА Леонід Сахневич, який нещодавно став відомий всій країні тим, що заснув на селекторній Урядовій нараді, написав відмову у наданні шахтарям в постійне користування 275 гектарів нових перспективних полів. Послався чиновник на те, що у смолинців відсутній спеціальний дозвіл на розробку родовищ від профільного міністерства, хоча заводчани останні роки працюють за дозволами Чернігівської облради.

Нажаль, компрадорські чинуші і ставленики олігархів слабко усвідомлюють важливість торфовидобувної галузі й замість підтримки місцевих виробників віддають перевагу закупівлі вугілля за кордоном в Російській Федерації, США та ПАР.

Віталій НАЗАРЕНКО
Фото Миколи Тищенка